10 років боїв за Іловайськ – трагедії та незламності українських воїнів.

За травень–серпень 2014 року українські підрозділи провели більше 40
операцій – звільнили дві третини окупованих територій, понад 100 населених
пунктів Донецької та Луганської областей. Сили АТО поступово брали ситуацію
під контроль, локалізували деякі угруповання, звужували кільце ізоляції, віддаляли
його від державного кордону. З’явилася можливість блокувати російських
окупантів у районах Донецька, Макіївки, Горлівки, Луганська і розділити їх на
окремі осередки і створити передумови для успішного завершення збройного
конфлікту на Сході України.
З 11 серпня 2014 року Штаб АТО планував операцію з розгрому основних
сил незаконних збройних формувань “ДНР” і “ЛНР” у містах Єнакієвому, Горлівці,
Первомайську, Стаханові та завершити зачистку Іловайська Донецької області від
терористів і взяти його під контроль. Це дало б змогу блокувати незаконні озброєні
підрозділи у Донецьку із півдня та сприяло б просуванню сил АТО для звільнення
Донецька.
Відтак Іловайськ був стратегічно важливим містом Донбасу. Боротьба за
нього тривала від початку серпня 2014 року паралельно зі штурмом Савур-Могили,
Антрацита і Красного Луча (тепер – Хрустальний).
Перший наступ на Іловайськ здійснили підрозділи ЗСУ разом із
добровольчими батальйонами, зокрема підрозділами МВС Дніпро-1, Шахтарськ,
Азов, Миротворець, Херсон, Світязь, Івано-Франківськ та батальйон Донбас
Нацгвардії України 6–7 серпня. За 3 дні добровольчі батальйони «Азов», «Донбас»
і «Шахтарськ» за підтримки підрозділів 51-ої ОМБр і 40-го БТрО знову пішли на
штурм. І попри його невдалий результат вони все-таки змогли виставити навколо
міста 4 блокпости (фактично взявши Іловайськ в напів оточення і створивши
сприятливі умови для подальших активних дій) та утримувати їх до кінця серпня.
18 серпня українські силовики увійшли в Іловайськ. Їм вдалося взяти під
контроль більшу частину міста. Але утримувати позиції було надзвичайно складно
через шквальний мінометний і артилерійський вогонь армії РФ із систем “Град”,
“Смерч”, “Ураган”.
Зрештою, усвідо-мивши, що плани захоплення українських земель
руйнуються, керівниц-тво РФ вдалося до вве-дення регулярних військ на територію
східної України.
За матеріалами Генеральної прокуратури України з розслідування
Іловайської трагедії, у ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулося наймасштабніше
вторгнення ЗС РФ дев’ятьма батальйонно–тактичними групами: 3500 осіб
особового складу; до 60 танків; до 320 БМД (БМП); до 60 гармат; до 45 мінометів;

5 ПТРК, які увійшли на адміністративну територію України в районі населених
пунктів Побєда – Берестове Старобешівського району Донецької області, з
подальшим маршем у район Іловайська. На російській військовій техніці завчасно
зняли або замаскували тактичні знаки та нанесли розпізнавальні позначки
українських підрозділів.
До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська та бойовики оточили
угруповання сил АТО (війська сектору “Б” та батальйони МВС України “Дніпро-
1”, “Миротворець”, “Світязь”, “Херсон”, “Івано-Франківськ”, Нацгвардії
“Донбас”). Українське командування розраховувало деблокувати їх за допомогою
резервів сил АТО. Але призначені для цього підрозділи були укомплектовані
переважно з нещодавно мобілізованих бійців без належної підготовки.
Після переговорів російське військове командування надало гарантії
безпечного виходу українських сил з оточеного Іловайська. Рух двох колон
розпочався 29 серпня. Однак росіяни порушили домовленості – розстріляли із
засідок наші колони. Унаслідок підступності окупанта українська армія втратила
загиблими 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, 300 опинилися
в полоні. Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську
сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами. Тож
5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський
протокол).